• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• 200 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА
• Спогади

Спогади про Шевченка

І. Я.Франко:
«Могучий дух, котрим він натхнув нашу літературу, не перестав віяти і досі, інема українського поета і писателя пізнішої доби,котрий би вільний був від впливу того духа. Ідеї, порушені Шевченком або положені ним в основу творів поетичних, остаються живі йдосі і довго ще не перестануть бути провідними ідеями української літератури…Шевченко, як усі генії, в многих поглядах випередивсуспільність, для якої писав».
«… В своїх поемах ”Сон” і ”Кавказ”(Шевченко) показав у Росії образці політичної поезії,показав також для всіх будущих поетів політичну дорогу, якою слід ступати натім полі, та основу, з якої треба виходити».
«…воля українського народу являлась йому, мов сонце, що сходить скупане в кровіукраїнських ворогів».

О. І. Білецький:
«Шевченко прийшов в українську літературу тоді, коли чаша народного терпінняпереповнилась вщерть. Неорганізований народний протест, не виявлений до кінцянародний гнів збирався над Російською імперією як грандіозна хмара, щонасувається, наливаючись свинцем... Але раптом лунає перший удар грому, першийрозряд електрики, що зібралася в повітрі. Таким ударом в 30-х - 40-х рр. ХІХст. стала поезія Шевченка».

П. Г. Тичина:
«Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва, що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записокохотника» бив по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі йоготвори, як «Катерина», «Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв вкріпосне право і у винуватців цього рабства – в царів і панів – буквальнокожним твором, буквально кожним рядком своїм поетичним».
«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».
«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була і вШевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми повинні даватинепримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без чого ми,письменники, поети, дихати не можемо: а саме - і політичну поезію, і лірику, і сатиру,і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого. Цінуймо Ж спадщинуШевченка! Учімося у нього!».

М. І. Костомаров:
«Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простогонароду, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу відпоміщицького гніту».

М. П. Огарьов:
«Україна прокинулась у Шевченкові, і – кращий доказ, як сила обставин веде досамобутності областей і нероздільного союзу, - Шевченко, народний в Малоросії,із захопленням прийнятий, як свій, в російській літературі, і став для насрідний: так багато було спільного в наших стражданнях і так самобутністькожного стає необхідною умовою загальної свободи».

М. Г. Чернишевський:
«Маючи тепер такого поета як Шевченко, малоросійська література також непотребує нічиєї ласки».

М. О. Добролюбов:
«Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, але й обставинамижиття був з ним міцно і кровно зв’язаний».
«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. НавітьКольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїмипрагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло йогодум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладомнародного життя».

В. П. Острогорський:
«Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти загальнолюдські мотиви, які роблятьпоета зрозумілим і дорогим для кожного, незалежно від його національності…Кожна нація вважала б за найбільшу для себе честь назвати такого поета своїм».

РенеДепестр:
«Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає своївідблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширшевідчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегівДніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися зШевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».

А. Церетелі:
«Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свійнарод».

В. Маслов:
«Подорожуючи по Малоросії, він не раз був свідком жахливих сцен поміщицькоїсваволі й гаряче протестував проти цього зла і пером, і живим словом».

П. Грабовський:
«По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і красі образів, по чарівнійпринадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетамислов’янського світу – Пушкіним і Міцкевичем…».

АбдільдаТажибаєв:
«Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання вКазахстані зробив десятки чудових малюнків з життя казахського аулу того часу,в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ціроботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національногоживописного казахського мистецтва».

Г. В. Плеханов:
«Про поетичний талант Шевченка може бути тільки одна думка: покійний ТарасГригорович належить до числа найбільш народних поетів, яких тільки знаєвсесвітня історія літератури».

Сучасник (столяр Киселівськийз київської Куренівки):
«Шевченко виголошував свої твори і багато розповідав про старовину, прокріпацтво, про всілякі страждання українського народу. – Він все говорить, а мислухаємо, а часом і плачемо».

Л. Дмитренко:
Живи, поете, в бронзі і в граніті,
Живи, поете, в пам’яті людській,
Живи в піснях, живи у "Заповіті”,
І в слові праведнім, і славі віковій.

Коментарi